Анджеліна Лізендаль

Інші звичаї

Вперше їдемо по місту. Дивимось на краєвиди. Насправді хочеться спати, але не спиться. Інша культура краде увагу.

Невелика повна жінка у вишитій, потертій спідниці та широкій хустці стоїть перед грядками квітів. На це барвисте, велике і красиве поле квітів вона тяжко ллє воду. Я уявляю собі запах цих доглянутих квітів. Танцююча гра кольорів. Принаймні три рази на день вони отримують найцінніше. Воду. Цій виразній жіночці не шкода праці. Я можу відчути її веселу, пристаркувату посмішку. Вона розходиться на її зморшкуватому,  немолодому обличчі. Тим не менш, вона, здається молодою і сильною.

Воду вона бере з колодязя. Зношений, давнішній колодязь, такий же вражаючий і потужний, як і його власниця. Він приховує дорогоцінний еліксир життя. Густі зелені зарості розкішною кроною вкривають землю біля нього. Поряд височіє сіра будівля.

Знову і знову ці краєвиди, барвисте і сіре. Єдине, що їх розділяє, - зелений чагарник, він простягнувся далеко. Магічною межею в інший світ.

Але ця маленька людина з своєю життєвою силою іде своїм шляхом. Ці нові речі, яких придумують у світі. Вони не цікавлять цю жінку. Вона виглядає щасливою. Цей інший звичай. У нас його більше немає.