Однакові, пунктуальні, байдужі, чіткі, люблять чистоту: так би я описала німецький народ до нашої подорожі.

Аеропорт, літаки, метушня. Для кожного з нас – велика пригода, невідомі очікування від країни та людей. Ми думали побачити високі білі будинки з коричневими балками, охайних, аж занадто педантичних людей, що харчуються сосисками та п’ють пиво. Проте не все так, як уявлялось.

Ідучи до гімназії через постійні погляди та усмішки людей, я відчувала в душі тепло. Одного разу, спіткнувшись в кафе об сходинку, я ледве не впала, але чиясь міцна та водночас лагідна рука притримала мене. Піднявши голову, я побачила милу сивеньку жінку. Вона говорила до мене на мові, яку я не розумію. Але в цей момент я ніби не помічала цього. Вона сказала мені «Обережно, дитинко!».

Багато стереотипів виявились брехнею. Я виразно побачила тут, що кожна людина має свою індивідуальність, кожен - особистість. Ти можеш одягатись як хочеш, робити щось на власний розсуд, вирізнятись - і ніхто тебе не засудить. Саме тут у Вупперталі я вперше побачила велику суміш різних національностей та культур, вони всі різні, але разом – одне ціле.

Анастасія Гонтківська